luowentong | Recent Entries

Моя дитина побувала в оздоровчому таборі СБУ.
Так-так, СБУ. Знайомі знайомих взяли своїй дитині путівку в цей табір за профспілковою ціною, а потім їхні плани склалися так, що вони не змогли дитину відправити, і такий супер-офер дістався мені. Я ще так трохи попараноїла (як каже китайська приказка: "Хто робить схованку, той вчиться красти"), чи не планується там якесь викрадення дітей, про яке стало відомо знайомим моїх знайомих. І чи варто ризикувати? Потім я дізналася більше, і я вирішила, що загрози нема, бо справді у родини просто "не співпали плани" - отже, на халяву все кошерне.
Дитина добре відпочила.
Сьогодні дитина мені каже: "Організується закрита група у "Вконтактє", де будуть показані всі відео і фото з нашої зміни. ДО групи приймаються тільки особи з підтвердженою фотографією в аватарці."
Я як стояла, так ледь і не сіла на підлогу. Занести свої особисті дані в російську соцмережу і підтвердити, що на аватарці - саме ти. І це роблять під егідою СБУ.
А, насправді, чому я дивуюся?

Вперше за майже 2/3 життя у мене є щире бажання вітати друзів з цим святом! Це те свято, яке не дарується, а здобувається, воно пов'язане з надіями, любов'ю і причетністю до успіхів.

Мені одній здається, що знятий козаком (?) Гаврилюком ролик з вишиванкою на тілі - це юродство і продовження карнавалу з фарбованими мостами і песиками у вишиванках?

"DARWASHA - Asma - 15-1-2014 - دروشة - اسمـا" (Watch on YouTube)

Ще троха звуків на сьогодні. У гарному звучанні ця композиція є на «СаундКлауд».

Коли ми їхали провідувати доньку в таборі, гучномовець в електричці видавав слова, схожі на людську мову, хоча жодної назви станції ми не розібрали. На зворотньому шляху йшли повідомлення для позаземних цивілізацій: хрускіт, шурхотіння.
На центральному залізничному вокзалі гучномовець впевнено і чітко говорив жіночим голосом, у скільки годин і скільки филин що прибуває. Ідеально говорив, а закінчував щоразу цими «филинами».
Я відправила чоловіка і сина дивитися «виставку рухомого составу» - це такі музеєфіковані потяги в закапелку «головного» вокзалу. Сама я спостерігала за ними згори, стоячи перед величезним склом у залі очікування.
Тут серед «филин» врізався чоловічий голос. Він кричав про загрозу вибуху. Вимагав швидко полишити вокзал. Через півхвилини він же оголосив це спокійніше і додав більше подробиць, як виходити. Через хвилину-дві повернувся жіночий голос і з певною гордістю за доручену місію зачитав текст про загрозу і про те, як краще виходити з вокзалу.
Виявилося, що в «музеї паровозів» гучномовців нема, і там цих оголошень не чути. Але я швидко додзвонилася до чоловіка.
Як рухався натовп - це вже візуальненьке, в нашу сьогоднішню звукову концепцію не вписується.

Слід було починати з власного здоров'я і власної землі - власного добробуту.
Читаємо Жиромську далі: під час і після війни через забруднення повітря від вибухів погіршується клімат. Додамо сюди покинуті виробництва і фермерські господарства — і все, що там може трапитися у відсутність господарів. І присутність зловмисників.
Ще згадаємо, що зараз і найближчі півроку сонячна активність прямує до свого піку. (Про цикли сонячної активності можна почитати на серйозних ресурсах, погугліть прізвище Чижевський — це не вигадка видавців газети «Бабушкіни совєти») У цей період можуть спалахувати епідемії; нервова і психічна діяльністю людей теж може, кхгм, ускладнюватися.
Що ми можемо зробити в тилу? Стежити за власним здоров'ям! Зробити щеплення за віком (у нас мало хто пам'ятає про щеплення від правцю і дифтерії у 26 і 36 років.) Перевірити судини, щитовидку, цукор крові. Якщо погіршилася память, працездатність - попросити в лікаря щось від цієї проблеми.
Тримати чистим той шматочок землі, який зараз залежить від нас. Заощаджувати ресурси, переробляти вторсировину, стерилізувати бездомних тварин.

Знову про дітей, але, насправді, це про всіх нас. Написане стосується як батьків, так і тих, хто дітей не має.

Минулого року багато хто був спантеличений (м'яко кажучи) терактом братів Царнаєвих і різаниною, яку влаштував молодий нігерієць у Великобританії. Я тоді ще казала (в реалі казала, і маю свідків), що нічого дивного в їхній поведінці не бачу. Сьогоднішні дорослі - це ті діти, які змалечку «всмоктали» війну. Війна для них баналізована. Для нас, мирних людей, це щось екстраординарне — а для цих людей нема нічого особливого, нема гальм, і вибір «воювати чи ні» набагато простіше робити на користь знайомого стану, а саме - війни.
Зараз наші діти починають «насичуватися» війною. Не кажу про тих, хто був/лишається в зоні АТО - візьмемо дітей, які зараз далеко від Південного Сходу дивляться телевізор, чують розмови дорослих. Війна стає буденністю для дітей. Коли подорослішають і самостійно прийматимуть рішення, вони легко зможуть перенести в своє життя засвоєну в дитинстві модель. А ми, шановні, на той час будемо менш активними фізично і соціально, і наше слово менше важитиме.
Я не закликаю удавати, буцімто нічого не відбувається. Дітям слід знати, що на нас напали, проти нас ведуть підступну війну. Що хтось з наших воює, хтось травмується і гине. Але без зайвих подробиць. Відповідайте на питання, але не зациклюйтеся на цих темах у спілкуванні з дитиною.
Дайте дітям альтернативу війні! Заповніть їхній час будь-якою конструктивною діяльністю: піклування про членів родини і господарство, гуртки, спортивні секції, туризм, спілкування з природою, театри-музеї.
Не маєте власних дітей — станьте волонтером соціальної служби, будь-якого доброчинного проекту. Особливо для «складних» дітей і соціальних сиріт. (Вся Африка 90-х починала набирати своїх малолітніх бойовиків серед безпритульних! Вже пізніше, в ході воєн, дітей з родин змушували ставати «павліками морозовими» - див. попередню сторінку мого «конспекту»)

2. Соціальна реабілітація малолітніх і неповнолітніх, задіяних у збройних конфліктах.

Багато хто вже бачив красномовні фото хлопчиків років 14-15, які воюють на боці сепаратистів. Ми не єдині: років 9 тому war geek Пітер Зенгер видав "Діти на війні", де описується досвід країн Африки і Латинської Америки.
Зустріч з дитиною-вояком - це ситуація для будь-якого цивілізованого дорослого вояка просто пекельна: або ти вистрілиш у дитину, або ця дитина тебе зараз вб'є. Ватажки використовують на користь війні особливості дитячої психіки: дитина недостатньо оцінює ризик, має слабкий самоконтроль, дитину легше залякати. Часто дітей змушують вбивати когось із свого звичного оточення, краще (!) взагалі когось із родини (!!!), щоб повністю відрубити дитині шлях назад, до звичної мирної громади - ніяка громада в цій дитині вже не побачить людину.
Зенгер радить миротворцям і регулярним арміям проводити розвідку і не наближатися до тих місць, де, відомо, знаходяться діти-солдати. Коли здадуться дорослі ватажки, тоді можна підходити до дітей з гуманітарними місіями.
І далі теж пекло, бо треба мати справу з "кодлом, хворим одночасно на дизентерію, кір і статеві інфекції" (цитата з одного миротворця). Також діти можуть вже вживати наркотики і алкоголь. Потрібно багато медиків і жінок-військових, щоб розрулювати питання з дівчатами - їх могли сексуально експлуатувати, і, крім інфекцій, можливі небажані вагітності.
Коли найперші медичні питання вирішені, час для психологічної реабілітації. Ну, всі зараз почули про синдром пост-травматичного шоку (а хто і на собі відчув). На нього страждають діти. На нього страждають ті, хто мусів би прийняти цих дітей назад до громади як дітей, про яких треба піклуватися, яких треба навчати і виховувати.
Зенгер пише про застосування... простих шаманських психотерапевтичних практик, на зразок того, що колишній вояк переходить бродом ручай і не обертається, і це ніби знаменує початок нового життя для нього. Інші проходять "карантин" чи то постують у шаманській хатині, де їх обкурюють ароматними травами. А потім підліток вибачається перед тими, проти кого воював, і починає допомогати їм в господарстві.
От так нам пропонують взяти до уваги і важкі, і прості - простіше нема куди - речі.
Що з цього приводу нам робити?
Поділіться "конспектом" з тими, хто відправляється на АТО. І подумайте, чи вистачить вам сили волі не ставитися вороже до "сина полку", якщо раптом зустрінетеся з таким в мирному житті. Ми зараз всі сильно наелектризовані, але доведеться себе опановувати, щоб не штовхати таких травматиків до зловживань і, можливо, в обійми нових ватажків.

1. Демографічна ситуація.
Підемо від зворотнього, від злочинів Сталіна. Одним із маловідомих його злочинів є те, що після війни він не давав достатньо фінансування на виходжування недоношених і слабких немовлят. "Баби ще нарожають!" А от і ніфіга не нарожають! Бо нема сил! Є грунтовні дослідження (рекомендую дослідження В.Б. Жиромської, можу надіслати pdf-файл, кому цікаві подробиці), де вказано, що до самого кінця свого існування СРСР так і не "оговтався демографічно " від втрат Другої світової - на відміну від Британії та інших країн Європи.
Згадаємо ще наслідки Голодомору 32-33, про які Жиромська не пише. І згадаємо, що зараз, тьху-тьху, розмножується покоління "бебі-бумерів" 80-х. А після них буде демографічна яма 90-х, коли народжували вкрай мало. Добре, якщо покоління 80-х достатньо довго буде "активним репродуктивно". А як ні?
Які висновки?
Не бути Сталіним самим собі. Берегти кожне немовля, кожну вагітну. Знаєте неонатальний центр, жіночу консультацію, лікарів, які там працюють - допоможіть, чим можете.

Часом в реалі на мене валяться такі питання, що я на них тільки й можу відповісти питанням: "Ви гадаєте,що я вам кудєснік, любімєц богов, і можу передбачати майбутнє?"
Вам цікаво, шо то за питання? Та просте питання: "Як ви гадаєте, чим все закінчиться?"
Ну нормальне таке питання до простої людини середніх фізичних, розумових і соціальних можливостей. Звичайно, я вам таку зараз військово-політичну і геополітичну аналітику видам, шо закачаєтесь! А як видам, то вже все словом і убйу, і спасу...
З іншого боку, чогось я начиталася з вумних текстів і чогось надивилася і наслухалася в життю. Тому, коли бачу, що чудернацький діалог не зупинити, і співбесідник вже почитає боятися того, шо ж у мене там в голові (бо "ви ж такой загадочний человєк"), і краще вже говорити, а не переводити розмову на іншу тему, то в мене є чим продовжувати:

"Я налаштована оптимістично. Тому що людство переживало такі лихоліття, що і це переживе. А я особисто не переймаюся тими ситуаціями, де не можу нічим зарадити. Де можу допомогти - допомогаю."

А далі, якщо кому цікаво, то конспектативно про те, як ми будемо розгрібати наслідки в мирному житті (власне, зараз, у тилу ми вже мусимо над цим працювати) і запобігати негативу, який може статися років так через 20, якщо ми зараз не догледімо.

( Дякую Тобі, Боже, що я не холуй )

Моя латиська прабабуся на дуже єврейске ім'я Мінна часом вживала вислів "це було ще за мирних часів".
- Коли це було, бабусю? - питав мій батько.
- Ну, до Першої світової.

"" (Watch on YouTube)

Скількись років тому Настя Мельниченко зауважила, що на українських іконах черепи на Голгофі зображені надто невиразно, і що то через забобони і заборони.
Я тоді обурилася за всіх українських іконописців 16-17 і далі століть: мовляв, візантійська традиція глибоко символічна, і нема чого там шукати натуралістичності. Он сучасники-співвітчизники Кранаха так старано вимальовували кожен хрящик у розсіченій шиї Івана Хрестителя, що цур йому й пек, як кажемо ми зараз за язичниками. Проте не думаю я, що такий натуралістичний іконопис швидше і правильніше приводив до Всевишнього.
А в поточній ситуації мені здається, що тогочасні митці жили в такому світі - як ми зараз, коли сталося те, про що так довго малював Олекса Манн - що вже не потрібно було їм "гарячого репортажу". Ознак смерті й тління тоді вистачало з головою в реалі і без перенесення на дошку з левкасом. На те традиційне образотворче мистецтво й мистецтво, що воно опосередковано щось відображає. Не в лоба, не "прямим включенням", як актуальне мистецтво.
Зі словом предки поводилися вільніше. Здається, поки слово пройде через всі зони Верніке та Обертена-Брока, то краще створить фільтри між явищем і спостерігачем. Слово можна рішучіше застосовувати, ніж фарбу і лінію.
Ось така моя дивна думка-відчуття, коли я слухаю "Про Андрія" у виконанні Kozak System і Андрія Середи. Згадала про цю пісню й тоді, коли дивилася репортажі західного ТБ про місце катастрофи і не знала точного українського терміну для body bag - ну точно це не "червоною китайкою, заслугою козацькою". Хоч я працювала перекладачем з дотичних тем...
І коли я зараз у друга на ФБ читаю коротке на зразок "Тут гарно. Тільки коли віє вітер, то приносить трупний запах. А ви вже вирішили, куди поїдете у відпустку?" я думаю: "Друже, дай мені право на відпустку - я тобі ще знадоблюся зі словами і картинками, щоб ти швидше перестав бачити души сепарів у птахах, які врізалися тобі в лобове скло, коли ти їхав швидкості 150 км/годину. Може, ще знадоблюся деінде, коли вивчу всі слова правильно. Ми всі маємо право мати фільтр. Аби він не став шорами на очах і корком у вухах."

Почала читати російський переклад "Записок про західні краї" монаха Сюань-цзана. Це той самий реальний історичний персонаж 7 ст. н.е., який був обожнений буддистами і через добрих 900 років "офантастичнений" У Чень-енем у романі "Подорож на Захід".
Твір непересічний. Робота, яку виконували всі перекладачі цього тексту, коли б і на яку б мову не перекладали "Записки" - просто титанічна. Треба бути надзвичайним знавцем релігій, мов, географії та історії, щоб цей текст став таким само цілісним, як в оригіналі. І без приміток та передмови читання не вдається. Гадаю, що я не найгірше володію темою, але весь час дивлюся примітки.
Автор непересічний. Така цікавість до життя, людей, ідей, така систематичність викладу та просто фізична витривалість, щоб 17 років мандрувати по всих цих "індіях"!
Окремо варто розглянути безліч історій, яким Сюань-цзан довіряє без будь-якого упередження чи сумніву як "чудАм", і окремо - сюжети, які одразу подаються "з розкриттям фокуса". Зразок з 7 ст. н.е. чудово підходить для ілюстрації того, як людина вибирає в "інформаційному просторі" те, чому буде довіряти, а чому - ні.
І ще ця книга корисна для того, щоб фесом гепнутися об тейбл чужої ойкумени. Місця, де чотири будди минулого ходили і лишили сліди серед людей, які старані у пізнанні істини або нерішучі та схильні до обману, чомусь знаходяться в Зажопінську нашого інформаційного простору.

Вкрала зі сторінки о. Якова Кротова у ФБ.
hare rising an ax

XIV ст. Псалтир Корлстона. Британська бібліотека. Add 49622, fol. 13v

"Він" - це мій чоловік. Подивився виставку "Життя води" і вирік, що "китайці як засвоїли такий собі романтизм, так його і копіювали віками".
От звідки він у мене такий вумний, га?
Пішла засвоювати романтизм.

Зараз я рідко спілкуюся китайською. Так склалося, що не вистачає на це часу.
Але попри мої спроби заховатися від розмовної китайської мови, розмовна китайська мова все одно мене знаходить. Сьогодні о 3:40 ночі мені зателефонували з країни, де тільки-но розпочався жвавий робочий день.
Я їм: " Вей! " Тобто 喂, шо значить "ало!"
Вони там перемикаються на китайську і кажуть мені перевірити пошту. Я кажу, шо тута глупа ніч, і я мушу спочатку увімкнути компа. Але заспана я замість "комп" кажу "телевізор". На тому кінці ще більший шок. А я повторюю "увімкнути телевізор" і нісаабражаю, шо кажу шось не те. Перемикаюся на англійську. За три дзвінки і 2 СМС якось розбираємося. Мені приходить мило з вибаченнями і побажаннями... солодких снів.
Вдень я відправила їм посилання на пісню і коротке пояснення, про шо воно: "I think you may like it."