luowentong

Батечко розповіли про виступи російського китаємультизнавця Артьома Кобзєва на До///дь.
Заінтригували. Тепер шукаю записи тих інтерв'ю у відкритому доступі.
Звичайно, в телевізорі Кобзєв виступав експертом з майбутнього всієї китайської нації.
(А я років 14 тому читала хорошу статтю одного європейця про те, що досить очікувати політичної аналітики від кожного філолога, який повчився в Китаї рік.)
А Гугл всемогутній нагадав мені, що далекого 1992 року Кобзєв опублікував таку працю: Звонкоголосая чаровница или проблема китайского эроса // Проблемы Дальнего Востока. 1992. № 4.
Я розумію, що назва статті мусить звучати наукоподібно, але, блін, «проблема ероса» - це якось занадто. «Ці люди здатні відшукати проблему навіть в еросі!»

"Те, що нас не з'їсть, те нас понадкусює"

2. Соціальна реабілітація малолітніх і неповнолітніх, задіяних у збройних конфліктах.

Багато хто вже бачив красномовні фото хлопчиків років 14-15, які воюють на боці сепаратистів. Ми не єдині: років 9 тому war geek Пітер Зенгер видав "Діти на війні", де описується досвід країн Африки і Латинської Америки.
Зустріч з дитиною-вояком - це ситуація для будь-якого цивілізованого дорослого вояка просто пекельна: або ти вистрілиш у дитину, або ця дитина тебе зараз вб'є. Ватажки використовують на користь війні особливості дитячої психіки: дитина недостатньо оцінює ризик, має слабкий самоконтроль, дитину легше залякати. Часто дітей змушують вбивати когось із свого звичного оточення, краще (!) взагалі когось із родини (!!!), щоб повністю відрубити дитині шлях назад, до звичної мирної громади - ніяка громада в цій дитині вже не побачить людину.
Зенгер радить миротворцям і регулярним арміям проводити розвідку і не наближатися до тих місць, де, відомо, знаходяться діти-солдати. Коли здадуться дорослі ватажки, тоді можна підходити до дітей з гуманітарними місіями.
І далі теж пекло, бо треба мати справу з "кодлом, хворим одночасно на дизентерію, кір і статеві інфекції" (цитата з одного миротворця). Також діти можуть вже вживати наркотики і алкоголь. Потрібно багато медиків і жінок-військових, щоб розрулювати питання з дівчатами - їх могли сексуально експлуатувати, і, крім інфекцій, можливі небажані вагітності.
Коли найперші медичні питання вирішені, час для психологічної реабілітації. Ну, всі зараз почули про синдром пост-травматичного шоку (а хто і на собі відчув). На нього страждають діти. На нього страждають ті, хто мусів би прийняти цих дітей назад до громади як дітей, про яких треба піклуватися, яких треба навчати і виховувати.
Зенгер пише про застосування... простих шаманських психотерапевтичних практик, на зразок того, що колишній вояк переходить бродом ручай і не обертається, і це ніби знаменує початок нового життя для нього. Інші проходять "карантин" чи то постують у шаманській хатині, де їх обкурюють ароматними травами. А потім підліток вибачається перед тими, проти кого воював, і починає допомогати їм в господарстві.
От так нам пропонують взяти до уваги і важкі, і прості - простіше нема куди - речі.
Що з цього приводу нам робити?
Поділіться "конспектом" з тими, хто відправляється на АТО. І подумайте, чи вистачить вам сили волі не ставитися вороже до "сина полку", якщо раптом зустрінетеся з таким в мирному житті. Ми зараз всі сильно наелектризовані, але доведеться себе опановувати, щоб не штовхати таких травматиків до зловживань і, можливо, в обійми нових ватажків.

Часом в реалі на мене валяться такі питання, що я на них тільки й можу відповісти питанням: "Ви гадаєте,що я вам кудєснік, любімєц богов, і можу передбачати майбутнє?"
Вам цікаво, шо то за питання? Та просте питання: "Як ви гадаєте, чим все закінчиться?"
Ну нормальне таке питання до простої людини середніх фізичних, розумових і соціальних можливостей. Звичайно, я вам таку зараз військово-політичну і геополітичну аналітику видам, шо закачаєтесь! А як видам, то вже все словом і убйу, і спасу...
З іншого боку, чогось я начиталася з вумних текстів і чогось надивилася і наслухалася в життю. Тому, коли бачу, що чудернацький діалог не зупинити, і співбесідник вже почитає боятися того, шо ж у мене там в голові (бо "ви ж такой загадочний человєк"), і краще вже говорити, а не переводити розмову на іншу тему, то в мене є чим продовжувати:

"Я налаштована оптимістично. Тому що людство переживало такі лихоліття, що і це переживе. А я особисто не переймаюся тими ситуаціями, де не можу нічим зарадити. Де можу допомогти - допомогаю."

А далі, якщо кому цікаво, то конспектативно про те, як ми будемо розгрібати наслідки в мирному житті (власне, зараз, у тилу ми вже мусимо над цим працювати) і запобігати негативу, який може статися років так через 20, якщо ми зараз не догледімо.