палітфармація

Коли 1644 року останній імператор династії Мін завис на гіляці, а в його палаці запанували маньчжури і заснували Цін, це не означало, шо автоматічеськи вся Піднебесна стала цінською.
У південних і південно-східних провінціях (о-там-о, де й Сянган) чиновники й силовики присягли на вірність новому уряду лише... наприкінці 17 - на початку 18 століття.
Отже, лише через два покоління після зміни династії в Пекіні! Півстоліття застосування китайського батога і китайського пряника, реверансів і погроз знадобилося, щоб привернути на свій бік місцеву владу.
Цей регіон має давню традицію, як правильно тицяти дулі центральному уряду. При цьому зберігаючи суто китайську ідентичність і палкий патріотизм.

диван-банан

Майже рік бігаю по місту з клунками в кілька разів частіше, ніж раніше.
Клунки бувають різні. Рідним, для різних доброчинних організацій... Все для інших.
А тут новина: на сайті ботсаду ім. Гришка сказано, що вони розпродують деякі рослини. Дівер мене питає, що я хотіла б. Я хотіла б банан. Звичайно, чого ж мені найбільше бракує в цьому житті? Згадалося, як у 3 класі всі писали про свою мрію. Я написала: "Хочу виправити свої оцінки з математики. Хочу, щоб у світі не було війни." (Ми всі були доведені до неврозу розповідями про ядерну війну: трохи поміркувавши, я зрозуміла, що мої переживання щодо математики - фігня, якщо доведеться сидіти в бомбосховищі.)
А тепер я знаю, що сама я війну не зупиню. І мені потрібна рослина.
"Банан" римується з "диван".
Про московського поета Рудермана розповідали байку, буцімто він у день смерті сталіна купив собі диван і тяг його на санчатах вулицею. Натовп Рудермана ледь не лінчував за таке зухвальство. Хтось за нього вступився, мовляв, шо ви від нього хочете, він же п'яний! А Рудерман відповідає: «Совершенно я не пьян. Я - писатель Рудерман. Я купил себе диван. Я везу себе диван.»
Згадала цю байку і уявила, як я з Печерська на Троєщину везу собі банан... Хай йому грець!

про квіточки

З іншого боку, може, є сенс везти собі банан?
Може, так було і тоді, коли центральний маньчжурський уряд надсилав чергових парламентерів до Півдня. А там в одному з досить великих міст жив молодий сюцай - Ph.D., по-нашому. І він, звичайно, розумів, що відбувається, і що йому належиться робити в цьому контексті. Але навесні він вже прогавив дещо важливе для себе особисто - найдивовижніші орхідеї, привезені з гір, вибрали його друзі. І він хоче надолужити це у новому сезоні.
Ну поставте себе на його місце.
Уявіть собі, що ви прокинулися від дряпання в лаковані двері: це знак, що квіти вже привезли. Ви з вечора посилали слугу Чжана Третього сторожити на пристані, коли з гір повернуться збирачі орхідей.
Ви хапаєте шапку, ховаєте в рукав винагороду для слуги, тихо виходите з кабінету. Вологою від роси кам'яною доріжкою, за ворота, курною вулицею. Чжан Третій з коробками на коромислі поспішає за вами.
На пристані стоять вже кілька човнів, наповнених орхідеями. Один з човнів цілком викупив ваш слуга. Його власник поспішно виходить на берег, Чжан допомогає вам зайти у човен, і наступні кілька годин ви перебираєте квіти, шукаючи серед них найбільш чудернацькі покручі. Цікаві знахідки ви передаєте Чжану, він обережно складає їх у коробки.
Потроху вранішній туман розсіюється, сонце, хоч і осіннє, припікає, вигуки торговців на човнах стають глухішими, зливаються у суцільний гомін. Ви помічаєте біля інших човнів слуг своїх друзів, але не бачите жодного з друзів особисто.
Вдома Чжан сам несе орхідеї в кабінет, а сніданок - як ніколи пізній - пропонує накрити в альтанці, щоб запах страв не псував аромат квітів.
Ви ніби прокидаєтеся вдруге, відчуваючи справжній голод. За сніданком вирішуєте, що досить вже називати Чжана Третім - треба скласти йому якесь пристойне ім'я. І звеліти на ту винагороду купити пристойніший пояс. А самому змалювати продавця орхідей і щось написати про його життя - або про те, як ви його життя уявляєте. Але це все після того, як слуга розсадить всі орхідеї, ви дасте їм назви і запишете про них у своєму щоденнику.